Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям – Чуприна Олександр Миколайович
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО БФ «Джерело рідного краю»)
Чергова сторінка «Книги Пам’яті Казанківщини» присвячується нашому землякові із села Миколаївка Чуприні Олександру, який рік тому 5 березня 2024 року, обороняючи державу, загинув на Донеччині. Це сталося під час виконання ним бойового завдання в районі населеного пункту Торин Краматорського району Донецької області, коли Олександр поїхав у бій замість іншого бійця.
Жителі громади в цей скорботний день з родиною загиблого: шануємо Героя, співчуваємо та будемо берегти пам'ять про нього назавжди.
Чуприна Олександр Миколайович народився 13 лютого 1977 року в селі Миколаївка , навчався у місцевій загальноосвітній школі, а після закінчення дев’ятого класу здобував фах електрогазозварника у професійно-технічному училищі №44 м. Інгулець. З дитинства звик працювати, цінував чесність і простоту. Після навчання працював у місті Кривий Ріг, мав «золоті руки» і ніколи не цурався ніякої роботи.
У 2000 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною. У житті був стриманим, багато працював, не любив порожніх слів, а більше цінував дії. Його знали як роботящого чоловіка, який уміло брався за будь-яку справу. Він не боявся важкої праці, мав «золоті руки» та завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації. Якщо щось ламалося – він лагодив, якщо треба було допомогти – робив це без зайвих слів.
Олександр став на захист України 19 грудня2022 року. Службу в рядах ЗСУ проходив у 21-й окремій механізованій бригаді, в/ч А4689, водієм 3-го мінометного розрахунку, 1-го мінометного взводу, мінометної батареї 1-го механізованого батальйону.
Знаходячись на передовій, підтримував зв’язок із рідними через інтернет, бо звичайного зв’язку не було. Побратими розповідають дружині, що він був людиною діла: не любив галасу, але завжди був там, де потрібна допомога. Якщо хтось потрапляв під обстріл, він першим біг на допомогу. Навіть після його загибелі вони підтримують зв’язок з родиною, згадуючи про нього з теплом і повагою.
Олександр був звичайною людиною, яка не звикла жалітися чи перекладати відповідальність на інших, яка була здатна на справжній чоловічий вчинок – акт самопожертви заради іншого бійця. Він став для прийдешніх поколінь Героєм, який з честю виконав свій чоловічий та конституційний обов’язок, ставши на захист своєї держави, родини, кожного з нас.
Світла йому пам’ять!!!
