Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям – Скляр Олександр Борисович
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО «БФ «Джерело рідного краю»)
36-річний молодший сержант Олександр Скляр поліг 11 листопада 2023 року. Захисник отримав поранення, несумісні з життям, внаслідок ворожого обстрілу. Останній свій бій воїн прийняв у місті Херсон.
Народився Олександр на Казанківщині в селі Весела Балка 4 серпня 1987 року в родині працівників сільського господарства. 2004 року закінчив Веселобалківську загальноосвітню школу.
У 2005 – 2006 роках був призваний на строкову військову службу, яку проходив в повітряно - десантних військах 25-ої бригади Збройних Сил України. Працював до мобілізації в Установі ІН №93 на посаді молодшого інспектора охорони. Разом з дружиною виховував шестеро дітей.
Тому з початком повномасштабного вторгнення російської федерації до України був не призивним. Але вже в лютому 2022 року добровільно став на захист Батьківщини. Четвертим відділом Баштанського РТЦК та СП був направлений до військової частини А2920 (військове формування у складі Сил логістики Збройних Сил України). 13 лютого 2023 року був переведений до військової частини А4818 (8-ий окремий гірсько-штурмовий батальйон 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ), де отримав посаду старшого оператора 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу.
Молодший сержант Олександр Скляр брав участь в боях за місто Вознесенськ та селище міського типу Березнегувате Миколаївської області, місто Херсон.
Посмертно нагороджений медаллю «Ветеран війни». У Олександра залишилися мати, брат, дружина та шестеро дітей.
Зі спогадів однокласниці Бондар Альони: - «Олександр був для мене не тільки однокласником, а і добрим другом, який заради друзів, як кажуть, був готовий «і в вогонь, і в воду». Був душею нашої компанії, веселим, жартівливим. Ніхто не пам’ятає його сумним, непривітним. Був активним у спорті, в художній самодіяльності. Бешкетував як і всі ми, але добра натура переважала в його характері та ставленні до життя. І ми однолітки, це відчували.
Після школи всі роз’їхалися, а ми з Олександром залишилися в рідному селі. Часто бачились, при зустрічі завжди посміхалися, жартували. Хоча життя його не було таким веселим та солодким - багато діточок, а це безумовно проблеми, хвороби, переживання, якісь побутові негаразди.Разом мріяли про зустріч однокласників, яка планувалася на 2024 рік. Але не судилося.
Сьогодні пом’янемо щирого товариша фільмом спогадів про нього. Кожен знайде добрі слова та добрі спогади, на які він заслуговує. Олександр – світла, щира, порядна людина. Він – справжній чоловік. Мужній, сміливий, рішучий. Ми ним пишаємося, як захисником, який пішов на війну, оберігати нас, свою родину, діточок від російських загарбників, які нахабно вдерлися до нашого дому. Герої не вмирають, вони залишаються в наших серцях! Це непоправна втрата для всіх нас і водночас історія, викарбувана іменами тих, кого ми не вправі забувати».
Олександр Скляр вірив у перемогу, виборював її і загинув заради неї, залишивши по собі безумовний біль і вічну славу. Наша шана Герою!
