Свічка Пам’яті: Шана Загиблим Героям – Косенков Владислав Сергійович
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО БФ «Джерело рідного краю»)
Стежина з України до раю переповнена захисниками своєї Батьківщини. Вічне і нетлінне світло завжди буде горіти за Владислава Сергійовича Косенкова.
Владислав народився 31 серпня 2000 року в селі Миколаївка, де промайнули його дитячі роки. Тут він пішов до дитячого садочка, потім закінчив Миколаївську ЗОШ. Доля не особливо балувала з дитинства. Ріс у багатодітній родині, вихованням займалися мама і бабуся. Був добрим, спокійним, завжди готовим відгукнутися і допомогти. Таким згадує його колишній директор Миколаївської ЗОШ Михайлова Ольга Іванівна. Потім продовжив навчання в Казанківському ПАЛ , де отримавпрофесію кухаря.
Розпочалися перші кроки у дорослому житті: проходження строкової служби, а після її закінчення – перший контракт та досвід війни в найгарячіших точках АТО. З 2018 року мужньо захищав рідну землю у складі 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила.
На початку 2021 року познайомився з чарівною дівчиною Анною, яка разом з ним проходила службу в одній бригаді і під час ротації, у жовтні 2021 року, вони одружилися у м.Попасна Донецької області.
Маючи хист до військової справи в 2021 році Владислав вступає до Львівської Академії сухопутних військ.
Повномасштабне російське вторгнення застало частину, де служив Владислав у м. Бахмут Донецької області. Згодом фронтові дороги його підрозділу пролягли через Донецьку,Луганську,Херсонську області.
Старший солдат, сапер Косенков В.С. загинув 11 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання, прикриваючи собою побратимів поблизу населенного пункту Безіменне Бериславського району Херсонської області, отримав численні осколкові (проникаючі) поранення, несумісні з життям. Поховали захисника 14 вересня 2022 року в селі Старичі на Львівщині ( воля дружини).
«Владислав був добрим та чуйним сином, братом, надійним побратимом. Як і всі захисники – мріяв про Перемогу, про мир на рідній землі, про щасливе майбутнє. Коротке життя Владислава вмістилось в одне мужнє слово – Борець. Борець за мирне життя, за звільнення від ворога України. На жаль, життя згасло, а мужнє ім’я Борець – буде жити в серці матері-України, в серцях тих, хто був поруч» - слова співчуття, шани і скорботи висловила Миколаївській староста Світлана Безпалько.
«Владислав був життєрадісним хлопцем, любив свою країну, любив спорт, а особливо – футбол. Щоразу, від’їжджаючи на передову був налаштований на позитив» - так характеризує Владиславайого дружина Анна.
У полеглого Владислава залишилася велика рідня: мати, дружина, син, сестри, брати.
Він посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя», який запровадили у 24-ій ОМБр. для вшанування загиблих побратимів.
Пам’ять про справжнього патріота, мужнього і хороброго воїна, улюбленого сина та коханого чоловіка навіки буде вписана в історію нашої громади.
Слава Герою України!
