Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям – Послушняк Анатолій Васильович
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО БФ «Джерело рідного краю»)
Війна… Скільки горя, сліз та болю принесла вона у тисячі українських родин. Серед них родина Послушняк з Казанки.
Послушняк Анатолій Васильович народився 19 червня 1976 року в смт Казанка. Навчався в Казанківській СШ №4, згодом продовжив навчання в місцевому СПТУ №41, де здобув професію кухаря. Далі призов на строкову військову службу. Після повернення до рідного дому працював у Казанківській ВК №93. А потім знову армія - Анатолій закінчує школу прапорщиків та за направленням проходить військову службу в м.Івано-Франківськ. Одружився, народжуються двоє синів – Олександр та Назарій. За плечима мав більше двадцяти років бездоганної військової служби.
«20-21 травня 2022 року цілий день над містом лунали тривоги, «прильотів» не було, військові майже всі ці дні були в укритті. 22 травня без об’явлення повітряної тривоги по військовій частині відбулося два «прильоти». Окупанти вдарили ракетами. В той злощасний день, мій брат Послушняк Анатолій перебував на своєму робочому місці. Внаслідок атаки Анатолій загинув» - ділиться з нами своїм болем його брат Дмитро.
Поховали штабс-сержанта Послушняк Анатолія Васильовича в м.Івано-Франківськ на Алеї Слави.
Рішенням 42-ої сесії Івано-Франківської міської ради 357 полеглим воїнам (серед них і Послушняк А.В.) було присвоєно звання «Почесний Громадянин міста Івано-Франківськ» (посмертно).
«Толик у нас був веселим, товариським, з чудовим почуттям гумору, був завжди готовий прийти на допомогу – таким він і залишиться у нашій пам’яті. Ми, його рідні, завжди пам’ятатимемо його оптимізм та жагу до життя, його щиру, привітну усмішку» - говорить Дмитро Васильович.
З теплом та любов’ю згадує свого однокласника Болотських Альона Юріївна: - «Клас наш був дуже дружнім. Толика ми називали Позитивчик, бо він мав відкриту душу, чисте серце та бажання усіма опікуватися, завжди повчав дівчат, як і що треба робити. І ми за це дуже любили та поважали його. Саме святе для нього - його родина».
Полум’я агресії вмить спопелило всі мрії та плани 46-ти річного Анатолія, навіки поселивши біль та сльози в серця його рідних.
Вічна слава і пам’ять!
