Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям – Жигня Костянтин Васильович
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО «БФ «Джерело рідного краю»)
Сьогодні ми згадуємо Жигню Костянтина Васильовича, молодшого сержанта, командира міномета одного з підрозділів 53-ої окремої механізованої бригади СВ ЗСУ, який загинув 17 травня 2022 року під час артилерійського обстрілу в місті Вугледар Донецької області. Його життя обірвалося на 43-му році, але спогади про нього залишаються живими серед його сім'ї, друзів, побратимів по зброї.
Костянтин народився 3 червня 1978 року в маленькому селі Боядурешті, Молдова. В чотирирічному віці разом з родиною переїздить до України, яка стає його другою батьківщиною.Він виріс у Великоолександрівці, де завжди вирізнявся своєю добротою, щирістю та відкритістю до людей. Костянтин мав здатність заряджати оптимізмом кожного, хто поруч — від шкільних днів у школі до тяжких бойових днів на передовій.
В українських селах життя дітей завжди було наповнено сільською працею, допомогою старшим, особливо коли родина багатодітна. Не був винятком і Костя, який мав свої обов’язки в родині. Вчителька англійської мови Марія Миколаївна Дяченко згадує: «Якось я запитала, чому Костя «куняє» на уроці і ... була вражена його дорослою відповіддю: - Я з четвертої ранку вже на ногах, вивів бичків, попрацював по господарству. Такий ранній початок дня був звичним для нього, адже привчена до праці дитина вже не уявляла свого життя без допомоги родині».
Його перша вчителька, ЄнаЛариса Володимирівна, з теплотою згадує Костянтина: "Він телефонував мені 1-2 рази на місяць, завжди з оптимізмом у голосі. Коли побратими питали з ким він спілкується, відповідав: 'Це моя перша вчителька. Вона одна може розповісти, що і як, бо мої рідні, коли я їм телефоную, завжди плачуть». Лариса Володимирівна каже, що він завжди був веселим оптимістом, любив життя. Життєрадісний, з постійною усмішкою на вустах, ніколи не проходив повз людини без слівпідтримки чи жарту, що могло б підняти настрій. «І це була його найбільша внутрішнясила — вміння радіти кожному дню, незважаючи на обставини, і цей нескорений оптимізм віддзеркалювався у кожному його вчинку».
В період 2014-2015 років він служив у зоні АТО, де отримав важке поранення. З початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 року Костянтин був знову призваний до лав Збройних Сил України. І вже 25 лютого приступив до обов’язків захисника України.
На момент загибелі, Костянтин вже 25 років прожив у шлюбі зі своєю коханою дружиною, і виховував двох чудових дітей, які тепер зберігають пам'ять про нього, як про незламного захисника та люблячого батька.
17 травня 2022 року пообіді Костянтин ще мав можливість поспілкуватися по телефону зі своєю мамою. А вже о 17:00 того ж дня, вона отримала горьовану звістку, що син загинув під час виконання бойового завдання. Загинув, залишивши нескінченний глибокий біль та невимовну втрату для своєї родини.
Його життя було прикладом справжнього героїзму, який виявляється не лише в боях, а й у здатності залишатися людиною в будь-яких обставинах. В спогадах побратимів він залишився людиною з великим щирим серцем, який міг підбадьорити в найважчі моменти, додати віри в перемогу, коли це здавалося майже неможливим.
Костянтин не був єдиним у своїй родині, хто пішов захищати рідну державу. У нього є два брати, які також стали на захист України. Ця сім'я, продемонструвавши непереможний дух і героїзм, стала прикладом справжньої патріотичної відданості. Один із них і зараз продовжує служити на передовій, захищаючи країну від ворожих загарбників, забезпечуючи тим самим безпеку та спокій майбутніх поколінь України.
Ми пам'ятаємо і шануємо Костянтина Васильовича Жигню як справжнього героя, який віддав своє життя за мир і безпеку нашої держави.
Вічна пам'ять і слава Герою!
