СВІЧКА ПАМ'ЯТІ: ШАНА ЗАГИБЛИМ ГЕРОЯМ – ЧЕРНЄЙ АНДРІЙ ЛЕОНІДОВИЧ
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО БФ «Джерело рідного краю»)
Сьогодні другі роковини світлої пам’яті загиблого захисника України Андрія Леонідовича Чернєя з Михайлівки. Чин похорону та прощання з ним відбулося 18 травня 2022 року. До засвітів Андрія проводжали рідні, сусіди, однокласники, односельці, побратими по зброї.
Вулиця, якою несли героя в останню дорогу на цвинтар, носить тепер його ім’я – вулиця імені Андрія Чернєя. Так односельці вирішили увіковічити пам’ять свого земляка, який зростав, ставав на крила та полетів за обрій саме на цій михайлівській землі. Нещодавно на його могилі встановили новий флагшток з державним прапором України, який майорить над кладовищем, вказуючи на михайлівського героя согодення.
А народився Андрій в маленькому селі Сергіївка Дмитрівської сільської ради 12 жовтня 1998 року. З першого по п’ятий клас навчався в Сергіївській школі. А коли родина переїхала до села Михайлівка продовжував навчання вже в місцевій школі. «Чернєй Андрійко прибув до нас у 6-ий клас» - згадує класний керівник Візнюк Олена Іванівна - «Це був спокійний, врівноважений, товариський та чемний, хоча трохи сором'язливий хлопчик. Тому дівчатка в ньому душі не чаяли. Завжди приходив на допомогу іншим, захищав дівчат і молодших за себе. Ці людські чесноти сформували у нього сильний характер. Андрій був надійною опорою в сім'ї, не по рокам відповідальним - батьки могли довірити йому любу справу, з якою він завжди справлявся. Таким простим хлопцем із звичайної сільської сім'ї, але з таким великим серцем і любов'ю до життя він навіки залишиться в нашій пам'яті...»
Швидко промайнуло звичайне життя сільського хлопця: допомагав рідним по господарству, яке було велике, а в вільний час «ганяв» з хлопцями м’яча на шкільному стадіоні, підіймав селом куряву своїм мотоциклом, рибалив на місцевому ставку. І... гадки не мав, що невдовзі рідна вулиця буде носити його ім’я. А коли подорослішав, разом з іншими михайлівськими парубками їздив на дискотеку до сусіднього села Новолазарівка. До речі, там він і зустрів свою майбутню наречену Марійку.
По закінченні 11 класу Михайлівської школи отримав робітничу спеціальність газозварника в одному з училищ Кривого Рогу та працював на заводі «АрселорМіттал Кривий Ріг».
В 2018 - 2019 роках пройшов строкову військову службу в рядах ЗСУ (Київ, Десна, Національна гвардія України). Одружився з коханою Марією, в 2022 році народився син, якого назвали Марком. Все в житті складалося, мрії збувалися. Та не судилося Андрію почути перші слова синочка, побачити наяву його перші кроки – клятий російський загарбник перекреслив життя молодої родини, відібрав у Марка його батька.
В перший же день війни, коли Росія атакувала ракетами військові об’єкти України, до хати родини Чернєй надійшло дві повістки - батьку та сину. Старший Чернєй Леонід Михайлович вже 25 лютого став до лав Баштанської ТРО. А Андрій відправився до Казанківського військкомату 26 лютого. Мати, Світлана Юріївна, навічно закарбувала в пам’яті ті ранкові хвилини, коли востаннє бачила сина живим: о 5.30 попила разом з ним кави, провела за поріг садиби, сподіваючись на швидку зустріч. А через декілька місяців... зустріла траурний кортеж, а слізна «Плине кача» ще більше розірвала її материнське серце.
Старший солдат Чернєй потрапив до 79-ої Миколаївської аеромобільної бригади (зараз десантно-штурмова). І через короткий проміжок часу разом з побратимами вже був в найгарячіших точках зіткнення з ворогом (Донецький напрямок). 11 травня він востаннє подзвонить матері - буде її заспокоювати та казати, що у нього все гаразд. А 12-го подзвонить дружині і скаже правду: вже третю добу хлопці відбиваються - без сну та їжі. І єдине його бажання – поспати, хоча б часок. Але ворог не дає хлопцям можливості перепочити, «гатить» щосили з усіх видів зброї, йде на них танками. А 14-го Андрія не стане. Ось сухі рядки зі сповіщення: «Наскрізне вогнепальне поранення грудної клітки. Множинні травми органів грудної порожнини, які призвели до смерті, пов’язані із захистом Батьківщини». Це сталося біля села Діброва Донецької області...
Справу сина продовжує батько. Він і зараз несамовито б’є ворога з подвійною енергією: і за себе, і за полеглого Андрія.
А в місті Кривий Ріг підростає син Марко. Він надзвичайно схожий на свого тата – Героя російсько-української війни. Йому жити без батька, але пишатися ним все життя. Дай боже, щоб Марко, як і тисячі інших дітей України, був щасливим в вільній та незалежній європейській державі, за що поклав голову на бойовищі Чернєй Андрій Леонідович.
Вічна пам’ять та слава українському воїну, який захищав Україну та кожного з нас! Якому навіки залишиться 23...
