Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям – Шпак Дмитро Володимирович
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО БФ «Джерело рідного краю»)
Сьогодні минає рік з того дня, коли ворожа міна забрала життя 33-річного казанківця Дмитра Володимировича Шпака, який загинув 7 травня 2023 року на Херсонському напрямку.
Народжений у січні 1990 року, Дмитро більшу частину свого дитинства провів під турботою своїх бабусі та дідуся, яких він щиро любив і шанував. Ці ранні роки, наповнені теплом і мудрістю старших, виховали в ньому почуття відповідальності та готовності до самопожертви заради інших.
Вчився Дмитро в Казанківській ЗОШ №4. Як згадувала його перша вчителька, Катерина Іванівна Шворінь, Дмитро завжди вирізнявся тихим спокоєм та дружелюбністю. Не завжди все вдавалося йому у навчанні, але він старався і досягав гарнихрезультатів, був активним учасником шкільного життя. Ця вчителька зі смутком згадує, що Дмитро і його однокласник Зубик Євген, який також віддав своє життя за Україну, були частинкою невеличкого, але надзвичайно дружного класу. Війна взяла життя обох, залишивши після себе великий біль у серцях однокласників та всіх тих, хто їх знав.
На момент повномасштабного вторгнення російських військ до України Дмитро мешкав у Херсоні. Його життя під час окупації Херсона було переповнене випробуваннями, які лише загартували його рішучість захищати свою державу.
Спочатку його брат, Олександр, пішов на війну, а після звільнення Херсона Дмитро приєднався до нього, добровільно вступивши до лав Збройних Сил України.
Служба в бригаді інженерних військ, куди потрапив Дмитро, зажадала від нього максимальної сміливості, обачності та мужності. Дмитро займався розмінуванням новозвільнених територій, де кожен крок міг стати останнім. Його останнє завдання не мало стати його чергою, але війна не питає, чия черга. Він раніше залишив госпіталь і пішов на завдання, де зненацька спрацювала міна. 7 травня 2023 року життя Дмитра обірвалося, залишивши за собою болючий слід у серцях близьких.
Залишились після нього дві чарівні донечки близнючки, які ніколи не забудуть свого батька-героя, і старший брат Олександр, який з великою болем і гордістю згадує про свого "малого героя".
Сьогодні, коли ми вшановуємо його пам'ять, наші думки повертаються до жорстокості війни, яка відняла у нас так багато життів. Його відвага та самовіддача, втілені в кожному виконаному завданні, залишають незгладимий слід у серцях усіх, хто знав Дмитра. Він не просто боровся за свободу нашої землі - він жив з непохитною вірою в її майбутнє, і це надихає кожного з нас плекати та захищати цінності, які він відстоював.
