Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям – Клюбченку Олександру Анатолійовичу,Мондіку Олександру Михайловичу,Зубику Євгену Олександровичу
1 березня 2022 року, в день, коли війська Росії вдерлися до Баштанки, Казанківська громада втратила трьох захисників. Серед них - Олександр Анатолійович Клюбченко, чия історія життя та героїзму гідна наслідування прийдешнім поколінням.
Олександр народився 26 червня 1971 року в смт Казанка. Після навчання в Казанківській школі №4 та СПТУ№41 проходить строкову службу в місті Одеса, згодом працював у Казанківському ЛТД бригадиром телефонної бригади, пізніше монтером у Казанківській філії "Укртелеком". В щасливому сімейному житті народилися дві донечки. В повсякденному житті був дбайливим хазяїном, залюбки займався садівництвом та бджолярством. Олександр був чесною, чуйною людиною, готовою завжди прийти на допомогу тим, хто її потребує.
А коли до України пришла біда - почалася антитерористична операція на сході держави сержант Клюбченко не вагаючись став на захист її державного суверенітету. Учасник бойових дій з 2015 року мав за плечима шість ротацій в Луганській та Донецькій областях. Його солдатська звитяга та мужність відзначені високими нагородами: відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції.", нагрудним знаком «За зразкову службу».
Олександр був не лише сміливим воїном, але й люблячим чоловіком і батьком. В нього залишились дружина Інна та доньки Софія і Анастасія, які, надихнуті його прикладом, також присвятили себе військовій справі.
Олександр був турботливим сином, люблячим чоловіком, дбайливим батьком. Попри всі випробування та небезпеки, з якими він стикався на війні, завжди залишав свою матір поза межами своїх тривог. Він оберігав її та родину від жорстокої реальності, що оточувала його кожен день, і ніколи не розповідав про свої труднощі на фронті. Будучи серйозно пораненим під час служби в АТО, стійко і мужньо, не турбуючи інших, лікувався самостійно.
З початком повномасштабної війни рф проти України 24 лютого одним з перших вже був в Казанківському райвійськкоматі (зараз Казанківське РТЦК та СП) та був зарахований до лав військовослужбовців 190 батальйону 123 бригади територіальної оборони Збройних сил України.
Останній бій Олександра Клюбченка в передмісті Баштанка став проявом його безмежної відданості родині та батьківщині. У критичний момент, коли дружина повідомила йому, що на місто насуваються танки, він стійко відповів: - "Нехай ідуть". Ці слова відображали його рішучість не відступати та зробити все можливе, аби захистити їх від наближення ворога. Разом з іншими оборонцями Баштанки він хотів стати непорушним бар'єром між своїми близькими та загрозою, що насувалася.
Сьогодні ми згадуємо Олександра Клюбченка не лише як героя, але і як символ незламності та героїзму всього українського народу.
Указом Президента України №223 від 9 квітня 2022 року «Про відзначення державними нагородами» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі сержанта Клюбченко Олександра Анатолійовича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Слава Україні та її мужнім захисникам!
Героям слава!
Лють і ненависть, розпач, біль і сльози принесла війна в кожну українську родину. Не оминула вона родину Мондик з с.Каширівки.
Олександр Михайлович Мондік (саме так в паспорті записано його прізвище) народився 11 січня 1985 року в с.Каширівка. Закінчив 9 класів місцевої школи.
«Кажуть, що у кожної епохи свої герої. Колишній учень Каширівської ЗОШ I-III ступенів Мондік Олександр став Героєм нашого часу. Олександра ми пам’ятаємо як людину, яка любила життя. Був товариським, рухливим, завжди усміхненим. Його сонячна посмішка, відкрита душа, весела натура, іронічний і трохи авантюрний стиль життя гуртували навколо нього людей. Мав багато друзів, а весела вдача та порядність робили його улюбленцем багатьох. Він був людиною-святом: бачив та відчував красу життя у всіх її проявах, щиро умів нею насолоджуватися і захоплювати інших людей у цей вир любові до життя» - щиро ділиться своїми спогадами директор Каширівської гімназії Надія Лукачинець.
А далі він навчався в Криворізькому ПТУ №45, де отримав спеціальність газоелектрозварника, з якою і почав свій трудовий шлях. «Створив сім’ю, народився син Роман. Деякий час був на заробітках в росії, ще не знаючи, що загине від рук так званих «братів». Був звичайним простим трудівником» - з любов’ю згадує свого брата Михайло Мондик.
В 2022 році Олександр переїздить з міста до рідного села Каширівка, де проживає разом з батьком.
Був справжнім патріотом, який не на словах, а на ділі любив Україну, пішов захищати її від окупантів з перших днів, ставши членом місцевої Територіальної оборони. Герой мужньо боронив рідну землю від московської орди на Баштанському напрямку, коли ворог першого весняного дня 2022 року багатотисячною навалою намагався прорватися в інші регіони України. Серед оборонців Баштанського блокпосту, які стали їм на заваді був і наш земляк Олександр Мондік. Цей бій став для нього першим і одночасно останнім. Він загинув 1 березня 2022 року захищаючи не тільки Баштанку, а і всю Миколаївську область та Україну.
Декілька пекельних днів чекала згорьована родина, аби гідно провести в останній шлях свого воїна. Поховали Олександра Мондіка на місцевому цвинтарі. Добрий, веселий, надійний та турботливий він залишив по собі гарні, світлі спогади, навіки поселивши смуток та біль в душах рідних йому людей.
Указом Президента України №223/2022 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Мондіка Олександра Михайловича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вічна пам’ять та слава Герою!
Не здогадувались окупанти, що їхнє безкарне просування вглиб країни першого весняного дня 2022 року зупиниться у маленькому українському містечку, де військовослужбовці 190 батальйону 123 бригади територіальної оборони Збройних сил України за підтримки добровольців із числа мирних мешканців міста, створять їм шалений супротив. Вважається, що битва за Баштанку змінила хід війни в кращу для України сторону та порушила жорстокі плани противника.
На жаль, для деяких наших захисників той важкий бій став першим і одночасно останнім. Четверо хлопців з 190 Батальйону Територіальної оборони (В/ч А-7356), ті, хто не зрадив, не сховався, а став за покликом серця віддадуть свої життя за вільну Україну. Серед загиблих солдат тероборони казанківець Зубик Євген Олександрович.
Народився Зубик Євген Олександрович 24 листопада 1989 року в смт Казанка. Жив юнак у великій дружній родині, в якій були мама, бабуся, сестра та брат. З 1996 року навчався у Казанківській ЗОШ №4 з першого по дев’ятий клас. Вступив до Міжрегіонального центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців, де паралельно здобув професії радіомеханіка з ремонту та обслуговування радіотелевізійної апаратури та електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. За роки навчання завжди був активним учасником спортивних змагань та мав кілька нагород.
2009 року продовжив навчання у Криворізькому фаховому коледжі Національного авіаційного університету за спеціальністю електроенергетика, електротехніка та електромеханіка. Практику проходив в Міжнародному аеропорту Бориспіль (2010 рік ).
З характеристики Зубика Євгенія за час навчання в школі та коледжі- «проявив себе як доброзичливий, вихований, інколи надто сором'язливий, але до всіх однолітків дружелюбний та добрий. До вчителів та викладачів відносився з повагою.»
Євген виріс у родині, в якій завжди поважали працьовиту людину, мама все життя працювала кухарем, бабуся - дояркою. А ще треба було виконувати чоловічу роботу по господарству. Тому ніколи не цурався ніякої роботи. Працював на різних посадах: барменом, адміністратором кафе, різноробом будівельної бригади, продавцем в інтернет-магазинах.
Друзі, односельці, рідні і всі, хто хоч раз зустрічався з Євгеном, відгукуються про нього з теплотою. Був хорошим братом, сином, онуком, дядьком. А яким чудовим хрещеним батьком був він для трьох своїх хрещених діток. Мав дуже доброзичливий характер, говіркий та веселий, завжди допомагав близьким людям. Любив жартувати, був душею кожної компанії. Про таких кажуть - світла людина. А почуття обов’язку і відповідальності в нього сформувалися ще в шкільні роки.
24 лютого 2022 року під час повномаштабного вторгнення росії в Україну, не вагаючись, пішов добровольцем до Казанківського районного комісаріату.
Зі спогадів сестри Аліни: «Я першою почула про війну. Коли сказала брату, він дуже здивувався, замислився, а ранком пішов з дому, сказавши що по своїм справам. Прийшовши доповів, що зробив вакцину від ковіду для того, щоб записатися до територіальної оборони. – «Я піду на цю війну. У моїх знайомих – діти, в мене не має, отже і втрачати мені нічого. Піду боронити та захищати вас». Це був справжній чоловічий вчинок. Коли у дворі проводжала брата, то його останніми словами були – «Бережіть себе та бабусю!».
А далі події розгорталися з блискавичною швидкістю. Казанківці вже знали, що ворог просувається трасою Н-11. Вранці 1 березня був останній дзвінок від Євгена, який запевняв - «Все добре. Тихо. Якщо буде загроза для Казанки, я вас сповіщу». Більше на зв'язок Євген не вийшов».
Як стало відомо пізніше, саме вони - наші казанківські учасники ТРО в той страшний день чергували на блокпосту та першими зустріли колону супротивника, сподіваючись на мирні перемовини з ними. Але оскаженілий ворог і не думав вступати в перемовини. Хлопці були схоплені, пов’язані та піддані катуванню. А потім - розстріляні.
Ціною власного життя вони на деякий час зупинили колону та дали можливість згрупуватися іншим оборонцям міста уже в самій Баштанці. Після бою не було зрозуміло, що коїться навкруги. Тому тіла казанківських захисників, які були присипані землею (як результат вибухів поблизу), були знайдені на узбіччі дороги лише через добу. Зараз на тому місці знаходиться пам’ятний знак, встановлений родиною Зубик.
Поховали Євгена на місцевому кладовищі 5 березня 2022 року.
Указом Президента України №223 від 9 квітня 2022 року «Про відзначення державними нагородами» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Зубика Євгенія Олександровича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Я дякую тобі, наший солдате
За те, що ми всі живемо...
За те, що маємо можливість говорити...
За те, що діток я своїх цілую...
За те, що обіймаю рідних наших...
За те, що є можливість в нас ходити...
Я дякую тобі, що ти мав МУЖНІСТЬ
Пішов сам воювати, де гриміло...
Ти не злякався, що прийшла війна...
А може і боявся?..
Та нам ти, не сказав про те...
Бо ти мав МУЖНІСТЬ, справжню нездоланну...
Ти наш Герой, ми любимо тебе....
30.11.2022 (Граділь Аліна, сестра)
Я дякую тобі, наший солдате
За те, що ми всі живемо...
За те, що маємо можливість говорити...
За те, що діток я своїх цілую...
За те, що обіймаю рідних наших...
За те, що є можливість в нас ходити...
Я дякую тобі, що ти мав МУЖНІСТЬ
Пішов сам воювати, де гриміло...
Ти не злякався, що прийшла війна...
А може і боявся?..
Та нам ти, не сказав про те...
Бо ти мав МУЖНІСТЬ, справжню нездоланну...
Ти наш Герой, ми любимо тебе....
30.11.2022 (Граділь Аліна, сестра)
