Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям – Борейко Олександр Вікторович
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО БФ «Джерело рідного краю»)
Сьогодні з великою гордістю та глибоким сумом ми згадуємо Олександра Вікторовича Борейка, який загинув на фронті російсько-української війни 27 січня 2023 року, захищаючи рідну країну.
Олександр народився 14 вересня 1989 року в смт Казанка. Базові знання з 1-го по 10-й клас здобував в Казанківській ЗОШ №1. Цей період був не лише часом навчання, але й формуванням його як особистості, веселого та товариського хлопця, який завжди був у центрі уваги своїх однолітків. Після школи Олександр вступив на навчання до Криворізького залізничного технікуму. А ступінь бакалавра отримав, навчаючись заочно, в Київському державно-економічному інституті за напрямком обслуговування залізниць. Повну вищу освіту Олександр не встиг отримати через призов на строкову службу в армію у 2010 році.
Після повернення з армії прагнення до роботи на землі переважує бажання працювати за обраною професією. Сільський хлопець не бачить себе у ролі працівника залізниці, вирішує допомагати батьку обробляти землю. Згодом йде працювати оператором газової котельні у ЗОШ №4 та в АЮС «Агро».
Сусіди, друзі, однокласники згадують Олександра в дитинстві бешкетником, але він, завдяки мудрому вихованню батьків, які вклали велику любов та шану до українських цінностей, виростає у чудову особистість. Олександр стає душею компаній, людиною, що завжди приносить світло та радість у життя інших. Його вміння співати, розповідати анекдоти та танцювати робить кожен момент спілкування з ним незабутнім. Для багатьох – справжній друг та товариш, який щедро допомагає іншим.
У серпні 2014 року Олександр був призваний на військову службу в АТО, де спочатку потрапив до Криворізької 17-ої танкової бригади, а згодом був переведений до 28-ої окремої механізованої бригади. Попри те, що в грудні того ж року він переносить складну операцію та стає непридатним до військової служби за станом здоров'я, свій бойовий дух та відданість військовій справі залишає непохитними.
Тому з початком повномасштабної війни 2022 року, незважаючи на ризики для здоров’я, Олександр добровільно приєднується до команди місцевої тероборони. А 14 травня 2022 року разом з іншими відправляється на Запорізький напрямок у складі 56-ої окремої мотопіхотної бригади.
Трагічно, але героїчно, 27 січня 2023 року у місті Гуляйполе Пологівського району Запорізької області водій-гранатометник Олександр Борейко гине, виконуючи бойове завдання. Його транспортний засіб підривається на міні, одною з тих, якими щедро нашпигована рідна українська земля супротивником. Олександр отримує травми, несумісні з життям.
Зі спогадів дружини Вікторії Борейко: «...Ми прожили з ним майже 6 років разом. Саша був турботливим батьком для моєї дитини і чудовим чоловіком, тут справді можна сказати вислів: "Як за кам'яною стіною". Ніколи ні в кого не просив допомоги, завжди все сам.
Є люди - "Душа компанії". Цей вислів, точно про Бурика (так його називали друзі). Заспівати пісню - немає питань, розказати анекдот чи станцювати - раз плюнути! Своєю присутністю він робив свято! І всі це знали, якщо є Бурик, - буде дійсно весело.
Допомогти, виручити - це теж про нього. Завжди подасть свою руку допомоги та ніколи не попросить щось навзаєм! Справедливий - свою точку зору відстоював, якщо він дійсно правий.
Робота - він ніколи її не боявся. Та ще й вистачало часу займатись своєю землею. Завжди говорив: "Мені подобається робота. Я отримую задоволення від процесу."
Щойно почалася повномасштабна війна - не боявся, не ховався, а відразу сказав, що йде добровольцем. Його слова були такими - "Ніхто крім нас".
Зателефонувавши О.Шишкову, запросив його з усією апаратурою до військкомату. Так і сказав: "Хочу, щоб мене запам'ятали, я йду на війну з музикою!".
13 травня 2022 року Саша поїхав захищати свою країну.
Для нас з донькою - Він герой!»
А герої не вмирають і їх не забувають.
