У громаді започатковано новий проект «Пантеон Героїв Казанківщини»
Історія вчителя і воїна Віталія Коломійця
За кожним із наших захисників, які загинули в російсько-українській війні, залишається історія та непрожите життя. Працівники історико-краєзнавчого музею, вирішили зробити свій внесок у збереження пам’яті про полеглих, започаткувавши новий проєкт «Пантеон Героїв Казанківщини». Мета серії таких публікацій – дослідити їх життя через спогади рідних, друзів, односельців, розповісти їхню останню історію. Чому вони йшли в це пекло? Кожен з них дав би свою відповідь. У всіх було внутрішнє відчуття, що без них цю битву не виграти, країну не врятувати, без їхньої участі нашу свободу не відстояти.
Віталій Миколайович Коломієць народився 28 липня 1986 року у м.Хмільник Вінницької області. В 1992 році родина переїздить за направленням в с.Новоданилівка Казанківського району. Батьки працюють в Установі ІН-316/93, а Віталій навчається в Новоданилівській середній школі.
Віталій з дитячих та юнацьких років був дуже цікавою особистістю: старався жити та діяти за своїми правилами, завжди мав свою власну думку. Вмів справедливо критикувати свої вчинки, з усіма бути дружнім. Був душею компанії, дуже товариським та артистичним, мав гарне почуття гумору, брав активну участь у шкільних заходах, тому всі його виступи ще довго викликали захоплення.
Після закінчення Новоданилівської школи в 2003 році вступив на фізико-математичний факультет Миколаївського педагогічного інституту. У 2008 році успішно закінчив навчання і водночас військову кафедру з присвоєнням звання молодший лейтенант. За розподілом починає свою трудову біографію вчителем фізики та інформатики в Миколаївській середній школі Казанківського району.
Своїми спогадами про нього ділиться Мазур Анжела Миколаївна, директор Миколаївського сільського будинку культури: «Дзвінок від директора школи: «Візьміть на квартиру молодого вчителя фізики». Відповідь - «Так». Коли до мене вперше завітала родина Коломієць – батько, мати та Віталій, вона справила на мене гарне враження своєю щирістю, відкритістю, душевністю. 1 вересня 2008 року Віталій став класним керівником 11-го класу. Я бачила, як він любить своїх учнів, як учні відповідають йому взаємністю. Вже пізніше, проходячи службу в АТО, під час інтерв’ю телеканалу 1+1, на запитання « Чому він пішов на війну?» Віталій дав чітку, лаконічну відповідь: «Загинув, захищаючи Україну, мій учень - Андрій Горбань, тому і я повинен бути тут».
Свою другу половинку Віталій зустрічає в Казанці, в 2015 році одружується, в 2017 в родині народжується син Кирило. Його військова служба, яка розпочалася ще в 2014, з 2016 року продовжується в 25-ій бригаді десантно-штурмових військ. Із серпня 2021 року Віталій, як командир одного з підрозділів бригади, перебуває в м. Авдіївка Донецької області. Там його і застає повномасштабна війна.
Зі спогадів Мазур А.М.: «На початку квітня 2022 року мені на Телеграм прийшло сповіщення: «Як ти?». Пишу «Хто ви?» - «Що, фізика не впізнала?» Була рада цьому короткому повідомленню. На вулиці – війна. Пишу: «Як ти?». Відповідь: «Було і гірше»… Все, більше не відповідей, не повідомлень. Через декілька днів дізнаюся – Віталій загинув…»
Коломієць Віталій (позивний «Клім») умів цінувати дружбу, шанував кожного з побратимів. Дбайливо ставився до родини. Мав багато планів на життя. Однак їм не судилося здійснитися. 7 квітня 2022 року, захищаючи Батьківщину від окупантів, Віталій Коломієць загинув у бою під Авдіївкою від смертельного ураження голови (уламок РПГ пробив шолом воїна). Похований 13 квітня 2022 року в м. Хмільник Вінницької області (воля батьків).
Старшого лейтенанта Віталія Коломійця посмертно відзначено орденом «За мужність» III ступеня. «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» - йдеться в Указі Президента № 170/2023 «Про відзначення державними нагородами України».
Йому навіки буде 35…
Герої не вмирають не лише тому, що пам’ять про них живе вічно, а й тому, що навіть після своєї загибелі вони продовжують змінювати суспільство. Віталій – приклад таких людей. Дружина Альона, з якою ми спілкувалися, відзначила, що Віталій змінив її внутрішній світ та допоміг переосмислити певні речі навіть після загибелі. Коли важко, вона згадує його настанови та безмежну любов до життя. «Він все встигав, був щирим і посміхався своєю особливою посмішкою. Навіть якщо були різні, часом нелегкі, обставини». Сьогодні Альона та маленький син Кирило з завмиранням серця чекають дня перемоги. Щоб зустріти важливу дату так, як мріяв їхній чоловік і батько – Віталій Коломієць.
(Над матеріалом працювали Маслова Н.Д., Левченко О.В. Дякуємо дружині Альоні Коломієць за передані до музею матеріали про чоловіка (грамоти, світлини, особисті речі))
