Волонтери – сумління та серце України! За матеріалами історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради
5 грудня у світі відзначають Міжнародний день волонтера. Україна - єдина країна, де цей день переходить в день Збройних Сил держави. Ці дати стоять поряд: і в календарі, і по життю. Волонтери часто першими діють у кризові періоди, допомагаючи мільйонам вижити, незважаючи на ризики.
Потужний волонтерський рух для допомоги армії зародився в нашому краї ще в 2014 році, коли путінська Росія розв’язала проти нас так звану гібридну війну, але в цьому році в умовах відкритої повномасштабної агресії проти нашої держави він став найбільш масовим. Поряд з владою, гуманітарним штабом нашої громади стали їх активні помічники – народні волонтери, які сьогодні беруть на себе значну частку великої допомоги армії, переселенцям, жителям громади та вразливим категоріям населення. Люди жертвують усім: часом, грішми, часто здоров’ям. Волонтери добровольцями йдуть на фронт, збирають допомогу, везуть на передову все, що можуть, починаючи зі шкарпеток і закінчуючи тепловізорами, приймають біженців, здають кров пораненим, знаходять потрібні ліки, плетуть маскувальні сітки, готують вареники та борщові набори. Не кожен зможе, відкинувши свої справи і потреби в сторону, прийти на допомогу тому, хто потребує. Бути волонтером може тільки по-справжньому добра і чуйна людина.
Перш за все завдячуємо Коноваленко Катерині, координаторці волонтерського руху нашої громади, яка маючи досвід волонтерської роботи ще в попередні роки, громадської роботи (голова Молодіжної ради ) зуміла згуртувати навколо себе однодумців, охопила волонтерською справою всі сфери життя казанківців. Вона в постійному пошуку нових форм та методів волонтерської роботи задля залучення додаткових коштів: пошуки та звернення до фондів, патріотичні скрині в крамницях, аукціони, робота групи в мережі Фейсбук, волонтерські банківські картки та багато багато іншого. Разом з чоловіком перетворили власний магазин на волонтерський центр нашої громади, куди постійно звертаються військові, переселенці, місцеві жителі. Всі місяці війни поряд з нею йдуть найперші її помічники, які взяли на себе один з напрямків діяльності: Кондратенко Олена (допомога ЗСУ), Буряк Тетяна (розселення військових та переселенців), Пісоченко Тетяна ( гуманітарна допомога), Василишин Василь (транспортні питання). Не можливо перерахувати всіх: хто безкоштовно ремонтує техніку та мобільні телефони, готує страви для військових, робить окопні свічки, маскує сітки, збирає кошти на військову амуніцію, генератори, розселяє переселенців, підтримує продуктовими наборами різні категорії жителів нашої Казанківської громади, інформує їх про найважливіші події, проводить аукціони, пише вразливі звернення до жителів громади та багато іншого. Якщо порахувати, скільки коштів залучено за 9 місяців війни для потреб української армії, на яку суму доставлено продуктових наборів з гуманітарних фондів, то ця цифра перетне мільйони гривень.
Ми поспілкувалися з волонтерами та подаємо три найбільш вразливі події їх волонтерського життя.
1. Дитячі блокпости.
Серед тих, хто долучився до волонтерства, звичайно, є підлітки. Активні та вмотивовані, вони готові перевертати гори задля нашої перемоги. Перший дитячий блокпост з’явився на вулиці Червона Балка біля гімназії. На зібрані кошти діти купили солодощі та пригостили ними військових, адже, на їх дитячий погляд, це були найкращі подарунки для дорослих. І дорослі дійсно до сліз були розчулені їх вчинком. А далі хвиля допомоги покотилася Казанкою. Дитячі блокпости були створені на вулицях Миру, Садова, ім. Василя Стуса, Українська. Кожна зустріч з дітьми, які передавали зібрані кошти до волонтерського фонду, жодного дорослого не залишала байдужим, адже діти «горіли» цією справою, відчуваючи свою причетність до чогось великого та значущого. Звична «гра в дорослих» по-справжньому зробила їх мудрішими та дорослішими. А скільки гордості за наших дітлахів було у батьків, перехожих, водіїв транспортних засобів. Але найбільше волонтерів вразили діти-переселенці з села Давидів Брід, які проживали по вулиці Миру, 336. Протягом 2-х місяців Кароліна, Діана та Віктор зібрали 58964 гривні !!! На цю суму були придбані 2 генератори, а на залишки - закуплено 10 кг воску, що дозволило виготовити 40 окопних банок - свічок для військових. Загалом же дітьми були зібрано понад 200 тис. грн!!! Маленькі волонтери, вмотивовані суворою дійсністю, внесли свою вагому частку в загальну перемогу.
2.Придбання автомобілів для потреб армії.
Найбільш затребуваними для наших земляків, військовослужбовців ЗСУ стали транспортні засоби, які в умовах військових дій стали найнеобхіднішими. Коли перший раз військові звернулися по допомогу щодо придбання авто, яке, зрозуміло, коштує великих грошей, була розгубленість. А чи зможемо ми знайти необхідну суму? Але бажання допомогти було надзвичайно велике, адже машина була потрібна для дуже важливої справи – вивезення поранених з поля бою до шпиталів, отже вартувало життям військовослужбовцям. Вирішили спробувати. Транспорт за кордоном в Польщі знайшли швидко - міні-бус за 3,0 тис доларів, який уже їхав до українського кордону. А кошти? В першу чергу звернулися до Чіпака Івана Івановича, де знайшли згоду на половину суми. Звернулися до місцевих фермерів і протягом 2-х годин зібрали потрібну суму. Далі знайшли 2 водія для перегону транспорту від кордону, підготували документальну базу для здійснення купівлі. Василь Василишин та Денис Лисенко за рекордні терміни (2 доби) доставили транспорт до Казанки, а вже через 2 години машина поїхала за призначенням до 95-ої бригади. Волонтери з полегшенням зітхнули - таки вдалося! Це була перша і вдала купівля транспортного засобу, а потім…потім були інші. Але ця запам’яталася найбільше, бо стала поштовхом для вирішення надскладних задач. Загалом, станом на сьогоднішній день за допомогою волонтерських фондів, місцевих фермерів, людських пожертв придбано вже 12 транспортних засобів (11 авто та один мотоцикл).
3. Перша зустріч з переселенцями.
Тетяна Буряк, яка добровільно взялася за дуже складну роботу - розселення переселенців, згадує: «....Найбільше вразила моя перша зустріч з переселенцями. Це були люди з села Давидів Брід Херсонської області: п’ятеро дорослих та четверо дітей, серед яких дівчинка, яка щойно народилася (свідоцтво про народження отримали вже в нашому селищі). 23 лютого її разом з мамою забрали з пологового будинку, а вже 24 почалася війна. Родина спочатку спала в льоху, а коли артобстріли посилилися, вирішила тікати. Коли я вперше побачила їх у Казанці, пониклих та розчавлених обставинами, серце здригнулося від болю. Мати плакала, тримаючи на колінках маленький згорток. Їй було ніяково та соромно просити допомогу у незнайомих людей, адже маючи все, родина залишилася ні з цим. Знайшла їм притулок, на мопеді звозила найнеобхідніше для життя. Пізніше ці люди стали найактивнішими нашими помічниками та долучилися до волонтерської роботи.
На блокпосту при в’їзді до Казанки зустрічали людей з Великої та Малої Олександрівки. В той час назви цих населених пунктів знала вся країна, адже там проходила лінія фронту та активні бойові дії. Це були 22 людини, яких згодом розселили до кафе «Маленький рай». Люди прибули зовсім по - домашньому, навіть в капцях. Коли тікали, ні про який одяг не думали, адже на кону поставлене найдорожче – життя. Тому для проживання в Казанці у них не було навіть найнеобхіднішого. Для них шукали ліжка, стільці, постіль, одяг. І таких сімей були десятки, сотні. Для їх розселення та проживання зробили все, що могли»
Отже, сьогодні у наших волонтерів свято. І саме в цей день ми висловлюємо Вам свою людську вдячність та шану. Казанківські волонтери особливі, вони знайдуть що завгодно, де завгодно, у будь-яку пору року. А ваші прояви милосердя та доброчинності вражають. Ви - люди доброї волі, які знайшли у собі сили робити добрі справи, не чекаючи подяки та винагороди. Ви - справжні супергерої.
Дякуємо Вам за ваш неоціненний внесок у справу наближення нашої Перемоги, за ваше надійне плече!
