Чорне крило голодомору на Казанківщині
До 90-х роковин голодомору в Україні
У 2022–2023 роках Україна вшановує 90-ті роковини Голодомору-геноциду, коли на найродючіших землях однієї із найпотужніших у світі землеробських цивілізацій загинуло від голоду, за різними відомостями, від 4 до 10 млн. людей, майже третина яких – діти?
Цю скорботну дату ми згадуємо сьогодні в реаліях нової боротьби за виживання української нації. Через 90 років після вчинення Голодомору-геноциду на теренах України Росія вчиняє новий геноцид – війною. Одвічний ворог нас знову намагається «денаціоналізувати» та упокорити, щоб не випустити з-під свого впливу та не допустити зміцнення української державності. Методи новітнього путінського режиму мало відрізняються від сталінських: вбивства, терор голодом і холодом, залякування, депортації.
Українська нація мужньо чинить спротив значно чисельнішому ворогу. В нас немає іншого вибору, ніж вистояти. Інакше історія закине українців на нове коло вже пройдених випробувань. Ми пам’ятаємо уроки минулого й не хочемо повертатися в «тюрму народів». Саме національна пам’ять робить нас сильнішими, надає сил для подальшої боротьби.
Тож пропонуємо вашій увазі деякі матеріали з історії нашого краю, коли без стихії, без засухи, без іноземного нашестя на нашій хліборобській казанківській землі сподіялась жахлива трагедія – смерть від голоду.
Починаючи з 1930 року в рішеннях партійних органів Дніпропетровської області Долинський район (до якого на той час входила територія нинішньої Казанківської громади) фігурує, як один з відстаючих. Для прискорення хлібозаготівель обком направляє в район уповноважених, які щорічно відслідковують темпи хлібозаготівель.
«…Прибули в Долинський район бригадою у складі 8 чоловік. Ознайомившись з положенням по підготовці посівних фондів в райпарткомі, того ж дня прибули до Казанки, де проходив кущовий зліт активу 7 сільрад».
Ось як уповноважений оцінив його роботу: «півтори години жують жуйку про своєчасність подачі зведень, а про оперативність розстановки сил, класову боротьбу - ні слова» (Засудивши стиль роботи як «особливий опортунізм», уповноважений поділився досвідом, як слід працювати, а це - прискіпливий обшук в кожній хаті)…
…Це саме головне, саме головне для колгоспників даної (Казанківської) сільської ради, в якій тільки і чутно– хліба нема, грошей нема....
З ком. привітом Успенський.
18.03.32.
с. Казанка
Для збереження колгоспів і майна у руках держави уряд 7 серпня 1932 року ухвалив репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків». Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» все колгоспне майно прирівнювалось до державного і за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. За цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Фактично закон забрав у народу право володіти їжею. Даною постановою було організовано спеціальні групи людей, які здійснювали обшуки населення з метою насильницького вилучення зерна. В народі вони отримали назву «буксирів». Кожна бригада «буксирів» мала так званого «спеціаліста» з пошуку зерна. Він був озброєний довгим металевим щупом, яким перевіряв наявність зерна. Такі обшуки супроводжувались терором, фізичними та моральними знущаннями над людьми.
В зв’язку з невиконанням плану хлібозаготівлі (на 1 січня 1932 року було виконано 81,9% річного завдання) в Долинський район прибула буксирна бригада у складі 15-ти кращих пролетарів Дніпропетровщини.
Перед буксирною бригадою поставлене завдання – протягом місяця виконати план хлібозаготівлі. Там, де проходили буксирні бригади, як правило нічого не залишалося. Але як не лютували уповноважені, план хлібозаготівель станом на 5 жовтня 1932 року Долинський район виконав на 70 відсотків, в тому числі в індивідуальному секторі на 42.
Вересневий план хлібозаготівель по МТС становив: по Долинській – 49,5 відсотків, Казанківській – 43, Братолюбівській – 38 відсотків.
10 січня 1933 року Долинська районна газета «На соціалістичних ланах» пише: „...буксирна бригада дніпропетровців в десять раз збільшила темпи хлібозаготівель в селах Казанки та Гурійки”.
Доведені до відчаю селяни протестували. Збереглися свідчення, що мешканці с.Казанка вдерлися до канцелярії колгоспу ім. Петровського. Поздирали плакати, побили лампи, розігнали членів правління, які там перебували. Перед головою колгоспу Івановим поставили вимогу: «Голодуємо, дайте хліба!» Потрусивши голову, попрямували до колгоспного свинарника, де самоуправно (як сказано у справі) закололи колгоспного кабана. Через декілька днів бунт повторився. Група селян зірвала двері колгоспних комор і люди розібрали 150 пудів картоплі та 25 пудів проса. Голові колгоспу, який намагався їм перешкодити, заявили: «Відмовся від головування, бо гірше буде! Ми голодні, а ти комуну будуєш? Виконуєш їхні плани хлібозаготівлі?» Мабуть, слова не допомогли, тому що в хід пішла сила. Коли ж на місце прибув міліціонер Сіреньков для проведення дізнання, йому від розгніваних селян довелося втікати на коні, але догнали і добре натовкли.
Селяни вимагали: «Дайте хліба, бо діти помруть з голоду, а не дасте, то силою доведеться взять!». Звісно, ніхто не збирався їм нічого давати. Тож наступного дня велика група селян, 400-500 осіб, попрямувала громити елеватор «Союзхліба». Охорону розігнали і розібрали 300 пудів кукурудзи, також забрали з млина сім пудів борошна та п’ять пудів зерна. Натовп вдалося розігнати тільки тоді, коли з Кривого Рогу прибув кінний загін міліції. Заводіями були Петро Гудзь, Михайло Пушня, Пантелій Шевчук, Іван Шевчук, Степанида Пашкова, Олександр Задорожній, Гнат Задорожній, Ларіон Ярема, Андрій Діденко та ще десятки активних селян. Коли провідників цього бунту заарештували, люди вимагали від голови сільської ради, аби арештованих відпустили, погрожували: «Ви, червоні бандити, вам усім прийде кінець!».
Нам не вдалося відшукати даних (а можливо вони відсутні), скільки всього казанківців було засуджено у відповідності з вимогами закону «про п’ять колосків». Але відомо, що під час проведеної гебістами 19 серпня 1933 р. облави на базарі в с. Казанка було затримано і засуджено кілька людей, що продавали ячмінь, щоб на виручені гроші придбати гас, сірники і якоїсь одежини. 9 липня 1933 року Долинська газета надрукувала статтю «Ворів- ворогів народу, що зрізали колоски- покарано», в якій шла мова про те, що «колгоспники Миколаївської ІІ та Дмитрівської сільрад спіймали ворів на гарячому, - тоді, коли вони різали колоски. Ось ці «вороги» народу: Грицаєнко П., Кравченко Ганна (Дмитрівська сільська рада), Петькова Марія, Петькова Софія, Дідик Андрій (Миколаївська друга сільрада). Пролетарський суд покарав ворогів: Грицаєнко- засуджено на 7 років позбавлення волі, Кравченко- на 4 роки.»
Щедро роздавалися догани. Так голову Казанківської сільської ради М. Кузьменко було виключено з партії за те, що сільрада план хлібозаготівель за 1932 рік виконала на 98%. Рішенням бюро Долинського райкому партії уповноважені по Каширівській с/р – Менценко, по Дмитро - Білівській – Ткачов, Пищевіцькій - Лехан були виключені з партії, зняті з роботи, їх справи передані до суду.
Разом з тим сільська ланка керівників почала реально оцінювати ситуацію. Вперше відкрито була зроблена заява про дійсний стан в заготівельній кампанії. Так голова артілі «Червоний жовтень» Миколо-Гулаківської сільської ради Донцов, виконавши річний план на 80 відсотків, заявив про неможливість подальшого виконання планів. На той час заборгованість Долинського району склала 5720т збіжжя, найбільше не додали до плану господарства: Братолюбівська МТС – 2700, Долинська – 1608, Казанківська МТС – 1414.
Наступним геноцидним рішенням стало встановлення натуральних штрафів – право держави забирати у селян не лише зерно, а й усі продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу. Таким чином у людей забрали останню можливість поправити своє становище, коли жінки видобували зі скринь святковий одяг, хустки, скатертини - все, що можна було обміняти на базарах Кривого Рогу на шматок хліба.
Партійна номенклатура активно використовувала в своїй роботі прийняту ще 18 листопада 1932 року політбюро ЦК КП(б)У постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим – «Чорні дошки». Занесення на «Чорні дошки» означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборону торгівлі і підвозу товарів, заборону виїзду селян та оточення населенного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932 – 1933 роках режим «Чорних дощок» діяв у 180 районах УРСР (25% районів). Серед сіл нашого краю репресивні міри були застосовані до Новоскелюватської, Великоолександрівської, Миколаївської Другої сільських рад.
Така політика призвела до масового вимирання населення. З кінця 1932 –початку 1933 років у селах розпочався справжній масовий голод. У людей розпухали обличчя, ноги та животи. Усе начисто поїли, ловили мишей, щурів, горобців, мололи кістки на борошно, робили те саме зі шкурами тварин та підошвами від взуття, а коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя. Вживали все, що було: кульбабу, проліски, реп’яхи, іван-чай, амарант…Липа, акація, щавель, кропива та інші рослини, що складали основний раціон селянських родин, не мали в собі багато білків. Це викликало набрякання тіла, але хоч якось сприяло виживанню.
В надзвичайно секретному повідомленні секретаря РПК Заворського на адресу ОККП(б)У від 6 квітня 1932 р. читаємо: «…имеются многие голодающие семейства: по Казанковскому с/с – 15 семейств опухших с голода, в Олександровском с/с – 11, Баштанском с/с – 6, в Новогригорьевском I с/с – 18.»
Урожай 1933 року був рекордним. Пухлі від голоду люди, не шкодуючи себе, працювали до безтями, навіть ночували в степу. Проте план хлібозаготівель по Дніпропетровській області так і не було повністю виконано. Але вивезли все, що можна було забрати. З публікацій газети «На соціалістичних ланах» дізнаємося, що«..згідно постанови бюро райкому партії від 6.04.1933 року «Про виселення куркулів та одноосібників, саботуючих весняну сівбу і хід ізоляції бродяжних елементів» 1.Затвердити пропозицію г. Грабченка про висилку зазначених осіб в першу чергу з таких с/рад – Курівка, Варварівка, Казанка, Боківка та Ганнівка…»
Але людям хотілося жити. В одиночку і сім’ями вони тікали з села. Багато казанківців пішки пробиралися до Кривого Рогу.
Так, в протоколі Долинського райкому партії від 27 січня 1933 року читаємо: «Бюро розглянуло питання про самовихід одноосібників та колгоспників з сіл Долинського району (доп. Т. Грабченко). Відзначено, що, зокрема, по Варварівській, Іванівській, Гурійській та Казанківській сільрадах зареєстровано 50 випадків самовідходів». А ешелони з зерном йшли за кордон, в тому числі через станцію Казанка.
Неможливо зараз встановити число постраждалих від голодомору 1932-33 років в нашому краї. Скільки їх, безневинно померлих, вимушених виїхати з рідних домівок в пошуках кращої долі, скільки померлих на чужині, висланих з рідного середовища?
Відновити в серцях сучасників правду про жахливий голод на Казанківщині – таке завдання постало перед місцевою владою нашого району після виходу відповідних указів президента України В. Ющенка «Про голодомор 1932-33 років в Україні», « Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні». В 2006-2007 рр. до збору свідчень очевидців були залучені депутати всіх рівнів, посадові особи, працівники культури. Тільки в Казанці було проведено опитування 347 очевидців. Зібрані сотні свідчень, які зараз зберігаються в фондах нашого музею , складені списки жертв Голодомору, тих хто не пережив це страшне лихоліття. Були із небуття повернуті імена 350 з них. За наслідками роботи побачили світ 2 книги про голод на Казанківщині: «Жалібна пісня, мов горлиця, лине» та «Засяйте над планетою, невинні душі» 2008 року випуску, які стали доступними широкому загалу. В центрі Казанки споруджено пам’ятний знак жертвам Голодомору. Щорічно до нього сходяться люди на велику панахиду за безневинними душами. Цей знак-гіркий урок для нас, для сучасних та майбутніх представників влади, нагадування всім про недопущення подібних трагедій в майбутньому.
(За матеріалами досліджень, спогадів і документів до 70-річчя голодомору на Долинщині «Боковенька 2004», матеріалів Дніпропетровського та Кіровоградських обласних архівів. Використані фотодокументи з фондів історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради)
(За матеріалами історико-краєзнавчого музею)
