Казанківська громада
Миколаївська область, Баштанський район

Спогади дитини війни Кльонової Людмили Федорівни до 75 – річчя Великої Перемоги.

Дата: 09.05.2020 23:48
Кількість переглядів: 916

9 травня особливе свято - День Великої Перемоги. Цей незабутній день увійшов в історію яскравими картинами загального тріумфу, громом артилерійських залпів, який сповістив світові про Перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. Це свято світлої печалі і радості торжества.

Величний День Перемоги завжди буде нагадувати про те, що довелося пережити людям в той суворий час. Ми пам'ятаємо про тих, хто йшов назустріч смерті в боях в ім'я миру. Про тих, хто своєю героїчною працею в тилу наближав Перемогу. Про тих, хто піднімав країну з руїн. Це день нашої спільної Пам'яті. Це День Великого Подвигу. Він у кожному з нас.

В селі Михайлівка проживає Кльонова Людмила Федорівна – дитина війни. Людмила Федорівна народилася 8 червня 1933 року в місті Білореченськ, Башкирська РСР в сім'ї заможних людей.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна Людмилі виповнилося 8 років. Багато страждань випало на долю цієї жінки. В 1941 році Людмила пішла до першого класу. Для всіх школярів починаючи з першого класу була введена військова справа, де навчали копати окопи, стріляти з малокаліберної гвинтівки, повзати по пластунські та заряджати кулемет «Максим». Всі випускники школи йшли добровольцями на фронт. Поки чекали коли за ними прийдуть ешелони , діти співали воєнні пісні. Людмила також співала разом з ними.

До школи ходили діти евакуйованих сімей. Людмилина бабуся в’язала носки, кофтинки, хустинки. Потім все складала в торбинку, клала ще печену картоплю та молоко і Людмила несла дітям.

З раннього дитинства бабуся навчила Людмилу доїти корову та допомагати по господарству у вільний від роботи час. Під каганцем вчилася вишивати.

Мама Людмили Федорівни дуже тяжко працювала. По 18 годин стояла за станком на якому виготовляли снаряди для фронту. У місті в Будинках культури стояли станки на яких діти по дванадцять років виготовляли боєприпаси і відправляли на фронт. В школі дітям давали по 50 грамів хліба, а багатодітним варили суп з картоплі та капусти. Хліб давали по карточкам по 200 грамів, а хто працював на заводі по 600 грам.

В вечірню годину по вулицях ходили наглядачі і забороняли світити свічки та каганці, щоб не бомбили «Месери». Дитячими очима Людмила бачила , які страшні бої велися, скільки загинуло невинних людей.

Людмила Федорівна згадувала, як будучи дітьми, ходили до шпиталю допомагали пораненим. Додому брали бинти прали, прасували та згортали, а на ранок несли до шпиталю. Мила не було, тому прали золою.

Коли по репродукторах Левітан оголошував, які міста були звільненні, люди виходили на вулиці і кричали «Ура!».

Після війни від тяжкої хвороби померла мама, коли Людмилі було 13 років. В 1947 році прийшов страшний голод, багато людей померло. Щоб вижити люди жували солдатські пояси, різали і варили лободу, їли різну траву. Та все це Людмила Федорівна витримала.

Пізніше навчалася в Магнітогорському медичному училищі. Там, по закінченню училища, зустріла свою долю. В 1963 році Людмила зі своєю сім'єю, за призначенням чоловіка, переїхали в місто Кривий Ріг. В 1985 році за станом здоров'я переїхали в село Михайлівка.

Людмила Федорівна прожила тяжке, але цікаве життя. До цих пір проживає в Михайлівці і в свої 87 років займається вишивкою і радує нас своїми виробами.

Фото без опису



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь