Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям – Коваль Олександр Олександрович
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО «БФ «Джерело рідного краю»)
43-річний рядовий ЗСУ Олександр Коваль поліг 4 лютого 2024 року. Це трапилось під час важкого бою поблизу населеного пункту Очеретине Покровського району Донецької області.
Народився Олександр на Казанківщині в селі Лагодівка 11 березня 1980 року. Навчався в Лагодівській школі 1-2 ступенів. В Криворізькому професійно-технічному училищі №10 отримав професію слюсаря-ремонтника. Строкову військову службу проходив в 1998-2000 роках.
Все подальше його життя було пов’язане з містом Кривий Ріг. Близько 25 років пропрацював слюсарем-ремонтником в цеху ремонту металургійного устаткування №2 комбіната - гіганта «АрселорМіттал Кривий Ріг», тому мав чималий досвід роботи.
Колеги згадують про Олександра, як про дуже чуйну, надійну, відповідальну та щиру людину, на яку можна було покластися в будь-яких питаннях та справах. Він мав товариський характер і легко знаходив спільну мову з людьми.
Був призваний за мобілізацією в вересні 2023 року Інгулецьким ОРТЦК та СП м. Кривий Ріг. В листопаді пройшов навчання та військову підготовку в Англії. Служив сапером відділення підвозу засобів інженерного озброєння взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти військової частини А4741 23-ої окремої механізованої бригади Збройних сил України.
На превеликий жаль життя Олександра Коваля обірвалося під час важкого бою з російськими супостатами 4 лютого 2024 року на Покровському напрямку Донеччині. Поховали захисника 15 лютого 2024 року у м. Кривий Ріг.
Чоловік сподівався на щасливе майбутнє зі своєю родиною, у вільній країні, але його мрії знищили російські зайди. Не побачать більше найріднішу людину мати, сестра, дружина, дві доньки та син.
Мати Валентина, згадуючи сина говорить: - «Був він звичайним сільським хлопцем: допомагав по-господарству, любив рибалити на Висуні, що протікає вкінці нашого городу, захоплювався розведенням кроликів, гуляв в дитинстві з хлопцями у «партизанів», дивився фільми про війну, не підозрюючи що одна з них дожене його вже в зрілому віці. Приїжджаючи в село, не відпочивав а старався допомогти мені по-господарству (батько помер ще в 2005 році). Маючи родину, як справжній патріот та захисник, мій син пішов на захист найдорожчого в своєму житті: Батьківщини та родини.»
Смерть не зможе зруйнувати те, що залишив після себе Олександр - це добрі справи та світлу пам’ять про себе. Нагороджений посмертно медаллю «За заслуги перед містом Кривий Ріг»,відомчою відзнакою «Комбатанський хрест». Родина отримала нагрудний знак «Честь та пам’ять» на знак поваги до сім’ї загиблого.
Вічна пам’ять і наше велике пошанування Герою!