Свічка Пам'яті: Шана Загиблим Героям – Ткаченко Петро Юрійович
(спільний проєкт історико-краєзнавчого музею Казанківської селищної ради та БО БФ «Джерело рідного краю»)
15 березня 2022 року свій останній бій з окупантами в місті Маріуполь прийняв молодий офіцер ЗСУ, командир взводу 17-ої Криворізької танкової бригади, наш земляк Петро Юрійович Ткаченко. Життя родини Ткаченко з того часу назавжди змінилося - вони втратили сина, чоловіка та батька.
Петро Юрійович Ткаченко народився 4 липня 1995 року в с.Дмитро-Білівка. З першого по четвертий класи навчався в місцевій школі, а повну освіту здобував в Новоданилівській ЗОШ.
Зі спогадів класного керівника Корецької Любові Іванівни: «Клас, де навчався Петрик був дуже дружнім - всі жили як одна родина. Петро користувався великою повагою та любов’ю однокласників, був товариським. Відрізнявся зразковою поведінкою, був дисциплінованим та слухняним учнем. По завершенню навчання в школі, пізніше в Миколаївському вищому професійному училищі №21(здобув професію судового електрорадіомонтажника) завжди підтримував зі мною зв’язок. Я знала все: де він проходить службу, коли одружиться, про що мріє та які плани будує на майбутнє».
В 2013 році Петро уклав контракт з 17-ою Криворізькою танковою бригадою імені Костянтина Пестушка. Так починалася його військова кар’єра в Збройних Силах України протяжністю в дев’ять років. За плечима офіцера ЗСУ залишилися пекельні бої за м.Ізюм, м.Слов’янськ, м. Краматорськ.
З 2015 по 2021 роки Петро поєднує службу з навчанням в Національній Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (м.Львів). Створює родину, в якій народжується син Сашко. А з перших днів повномасштабної війни успішно виконує бойові завдання та боронить рідну землю від знахабнілої орди в м. Маріуполь.
Чорний день родини Ткаченко настає 15 березня 2022 року, коли материнське серце Алевтини Сергіївни підказує їй щось недобре, навіть коли син звітує їй по телефону, запевняючи: «Все добре!» - внутрішнє передчуття підказує протилежне.
В той клятий день її син – лейтенант ЗСУ, командир взводу 17-ої танкової бригади та члени його екіпажу, супроводжуючи колону з мирними жителями під час їх евакуації з міста Маріуполь, потрапляють під шквальний ворожий обстріл. Ткаченко Петро героїчно гине під час зіткнення з ворогом.
Поховали його в одній з братських могил міста Маріуполь (зі слів побратимів). Через два роки після страшної дати родина усе ще сподівається, що колись-таки зможе поховати сина на рідній казанківській землі.
Указом Президента України від 30 березня 2022 року № 190/2022 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі лейтенанта Ткаченко Петра Юрійовича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
На території Національної Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного встановили Алею Слави, де серед прізвищ випускників Академії значиться і прізвище нашого земляка – Ткаченко Петра Юрійовича.
Йому було лише 26, а попереду мало бути довге, щасливе життя…
Світла пам’ять Герою!
