Казанківській гімназії №2 присвоєно ім’я лауреата Шевченківської премії, відомого поета Дмитра Дмитровича Кременя
Казанківський селищний голова Олексій Асмолов виступив ініціатором стосовно присвоєння Казанківській гімназії №2 ім’я лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка, всесвітньовідомого поета Дмитра Дмитровича Кременя. Тож цю добру ініціативу керівника громади підтримали дирекція, педагогічний колектив школи, було проведено громадські слухання. Директор гімназії № 2 Юлія Костенко і колектив навчального закладу, батьківський комітет звернулись до селищної ради з відповідною пропозицією. На сесії 26 березня з цього питання виступив начальник відділу освіти Олександр Лука. Депутати одноголосно підтримали рішення про присвоєння Казанківській гімназії №2 імені лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка Дмитра Кременя. Як заначив селищний голова Олексій Асмолов, на будівлі гімназії буде встановлено пам’ятна дошка відомому українському поету Дмитру Кременю.
У зв’язку з цим варто сказати, що досить тривалий час він жив і працював у нашій степовій Казанці. Тож давайте згадаємо, яким було життя талановитого поета.
Народився Дмитро Кремінь 21 серпня 1953 року в селі Суха Іршавського району Закарпатської області. Батько майбутнього поета працював водієм, мати – на різних роботах у колгоспі. Багато закарпатців, навіть у ті часи, масово їздили на заробітки. Звичайно, про Португалію чи Італію не могло бути й мови, а от Сибір-матінку у ті роки освоювали працьовиті українці завзято. На щастя, доля заробітчанина обійшла молодого Дмитра, хоча, як згадував поет, у їх родині завжди був культ праці. Батьки виявили велику мудрість, не пустивши свою дитину у звичні для земляків заробітчанські мандри. Дмитро першим з родини Кременів вступив до університету. Хоча батькам було й не легко, доводилось тягнутись, збираючи копійчину до копійчини. Після закінчення філологічного факультету Ужгородського державного університету у серпні 1975 року Дмитро Кремінь приїздить у райцентр Казанка Миколаївської області. «Я відкрив собі цілий степовий материк. Це батьківщина Павла Глазового, батьківщина народної комедії Леоніда Юхвіда «Весілля у Малинівці». Але це тільки література. А народ виявився страшенно доброзичливим. Тим паче – море вчорашніх студентів, які тут же , як і я, ставали лікарями, вчителями», - згадував про ті далекі часи Дмитро Дмитрович.
Поет Дмитро Кремінь писав: «А час летить, все швидше, швидше, швидше, змагаючись із швидкістю ракет». Багато років минуло від того вересневого дня 1975 року, коли директор Казанківської середньої школи №2 Ангеліна Петрівна Шацька представила старшокласникам, перед початком уроку, нового вчителя української мови і літератури Дмитра Дмитровича Кременя. До класу увійшов молодий чоловік, середнього зросту, стрункої постави, темноволосий, вуса підковкою; чимось невловимо він нагадував кіноактора Івана Миколайчука. Буквально за кілька хвилин спілкування з новим вчителем розтанув льодок першої ніяковості, як це завжди буває під час знайомства. Учнів відразу підкорили вроджена інтелігентність нового вчителя, ввічливість, шляхетність і просто вражаюча ерудованість, і особливо у царині античної літератури. Молодий вчитель після уроків завзято грав з школярами у футбол, розповідав про навчання в університеті, під час туристичних походів з одного казана з старшокласниками їв надзвичайно смачну кашу з присмаком і запахом диму від багаття… «А що дітей у школі любив і ніколи не давав ображати нервовим колегам, то й діти мене любили. А значить, полюбили й ненависну їм до того укрмову й укрлітературу, яку я викладав. Щоб тебе пам‘ятали, щоб тебе любили в народі і в такі часи, як наші, - для цього самому треба бути людиною», - зазначав якось в одному з інтерв‘ю Дмитро Кремінь.
У ті часи Дмитро Кремінь майже щодня бував у редакції Казанківської районної газети. Молодий поет розповідав про тата й маму, про братів, звичайно ж, сумуючи за батьківською домівкою. Маму він безмежно любив і обожнював. Тих, хто тоді спілкувався з Дмитром Кременем, вражала високохудожня витонченість та філософська заглибленість творів такого ще молодого поета. Дивувала його ерудиція, глибинне знання світової літератури й світової історії, зокрема літератури античної й класичної, історії як стародавньої, так і сучасної. Він мав оригінальні погляди на сучасні літературу й суспільні процеси, скурпульозно їх аналізував, трансформуючи у несподівані поетичні образи. Невдовзі перші твори Дмитра Кременя з‘явились на сторінках Казанківської районної газети.
У 1977 році Дмитро Кремінь переходить працювати кореспондентом Казанківської районної газети. Окрасою сторінок видання були тоді не тільки поезії, а й нариси про людей праці. На сторінках районної газети побачила світ поема Дмитра Кременя «Меморандум Герштейна», яка ніде більше не публікувалася й не ввійшла до жодної книги поета. У Казанці Дмитро Кремінь прожив 4 роки. «І якщо підсумувати минуле, то поет Дмитро Кремінь народився на Миколаївщині. Моя тернова дорога стала зоряною»,- говорив про себе відомий поет. Тут, на Казанківщині, Дмитро зустрів свою любов, найбільшу любов свого життя і музу своєї долі – дружину Ольгу. У них народився син, якого назвали Тарасом.
Радісною подією в житті Дмитра Креміня був позначений 1978 рік. Вийшла в світ його перша поетична збірка «Травнева арка». У передмові до неї видатний поет і публіцист Віталій Коротич писав, що поет Дмитро Кремінь – людина безумовно обдарована й працьовита. Він бажав молодому поету великих успіхів на обраному ним нелегкому шляху. «Чекатиму на наступні вірші поета, вірячи в його характер, обдарованість, щирість, несхитність, переконаність, працьовитість. Дмитрове майбутнє б‘ється лише в його власному серці й тремтить на кінчику його власного пера»,- писав Віталій Коротич. Купити «Травневу арку» у столичних книгарнях було досить складно, бо цю збірку молодого поета миттєво розкупили любителі й поціновувачі сучасної поезії. А невдовзі Дмитро Кремінь переїхав жити до Миколаєва. Він працював в обласній молодіжці, викладав у вузах, працював в обласній газеті «Рідне Прибужжя».
Дмитро Кремінь - письменник, книжки якого видано не лише в Україні, а й у Канаді, США, Великій Британії, Японії. За книгу поезій «Пектораль» Дмитро Кремінь у 1999 році став лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка. Пектораль – це нагрудна скіфська золота прикраса. Дмитро Кремінь заслужено одержав свою поетичну пектораль.
Тож вдячні казанківці пам‘ятають і шанують пам’ять про видатного українського поета Дмитра Дмитровича Кременя.
