Ви крок за кроком наближали переможну мить
Село Троїцько – Сафонове розташоване на лівому березі річки Висуні.
З початком Великої Вітчизняної Війни 50 жителів села пішли в діючу армію. Близько 100 чоловік у тому числі 30 жінок записались добровольцями до народного ополчення. На 53 день війни 14 серпня 1941року, німецькі загарбники увірвались у село. А в вересні 1941 року в селі починає діяти підпільна антифашистська група очолена уродженцем села Троїцько-Сафоніве, комуністом Г.М.Сєднєвим. Учасниками антифашистського підпілля були десятки жителів села Троїцько-Сафонове. Ризикуючи життям вони влаштували у себе явочні квартири, допомагали партизанам продуктами. Переховували партизан та поранених бійців Червоної Армії.
Сміливими підпільника були комсомольці : Є.П. Волков, В.М.Кравченко, О.В. Мартинови: Олексій Васильович, Василь Васильович, Клавдія Василівна, Василь Хомич, Єгор Хомич, Федір Хомич, Гнат Хомич, Елистрат Хомич.
Мартинові одні із перших влилися в групу Сєднєва, щоб помститися ворогу за спалені міста і села, за сльози матерів, вдів, за смерть мільйонів людей. Вони шкодили загарбникам, рятували громадян від фашистського рабства, закликали не коритися поневолювачам.
Фронтові дороги односельчан
Понад 20 чоловіків із села були учасниками підпілля. Серед них Дражников С.М., Е.М. Бондаренко, Мартинов та члени його сім’ї і 2 члени сім’ї В.М. Нащокіна були розстріляні фашистами.
На багатьох фронтах Великої Вітчизняної Війни мужньо билося багато жителів Троїцько-Сафонове. Під Сталінградом командував батареєю гвардії лейтенант В.І. Потапов. У битві на Орловсько-Курськой дузі визначався своєю відвагою і був нагороджений орденом Леніна винищувач танків І.М. Кузюков.
Близько 150 уродженців села Троїцько - Сафонове, воїнів Червоної армії і учасників підпілля віддали своє життя за свободу та незалежність Батьківщини. Недалеко від середньої школи зведено обеліск землякам, де на плитах викарбовано прізвища всіх односельців, полеглих на фронтах Великої Вітчизняної Війни і при виконанні бойових завдань, в підпіллі.
На початку березня 1944 року ламаючи опір ворога 8-а гвардійська армія та конно - механізована група, під командуванням генерала Плієва, здійснила прорив ворожої оборони. Тут було покладено початок розгрому німецької армії. Троїцько-Сафонове було першим населеним пунктом, визволеним радянськими військами на території Миколаївської області. Це сталося 7 березня 1944 року. На честь цієї події при в’їзді в село встановлено пам’ятний знак воїнам 8 гвардійської армії та кінно- механізованій групі та на постаменті височиться реліквія війни 76 міліметрова гармата. А в центрі села зведено пам’ятник на честь вшанування пам’яті воїнам визволителям.
Малюченко Олексій Кирилович
(спогад)
В 1941 році травні місяці був призваний в Червону Армію і направлений в школу АІР(Артилерійська інструментальна розвідка ). Закінчив АІР в листопаді місяці і був направлений в Могздогське авіоучилище льотчиком винищувачем.
Закінчив свій бойовий шлях 3 вересня 1945року. В боях за Батьківщину був 3 рази поранений 1 раз контужений. Був нагороджений орденом Вітчизняної Війни 1 і 2 ступені, орденом Червоної Зірки, медаллю «За відвагу», 2 медалі за «Бойові заслуги», орденом «За мужність», медаль «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією», 13 Ювілейних медалей. Був нагороджений Генералісімусом І.В. Сталіним, одинадцять грамот за бойові дії над фашистською Німеччиною.
Баченін Іван Михайлович
Народився він в селі Троїцько - Сафонове в 1925 році.
Коли в 1945 році прийшли калмики, усіх молодих чоловіків зібрали і погнали на Володимирівку, згуртували групи і пішли пішки на Новополтавку. Потім на Одесу і там розформували для перевезення в Германію. По дорозі тяжко захворів тифом. Коли приїхав в Розенберг працював у наймах. А коли Радянська війська пришли в Берлін відразу Іван Михайлович, у січні 1945 року, пішов на фронт і воював на 1-му українському фронті. А 2-го березня 1945 році був тяжко поранений і одержав групу інваліда війни.
Великий бойовий шлях пройшов Іван Михайлович. Був нагороджений: орденом «За відвагу», орденом «Вітчизняної війни 2 ступеню», знаком «25 років Перемоги», та пам’ятним знаком «50 років визволення України», медаллю «За Перемогу над Німеччиною», медалями «20, 30, 40, 50, 60 років Перемоги», медалями «50, 60, 70 років збройних сил СРСР», медаллю «Захисника Вітчизни», медаллю «Жукова».
Купцов Василь Якович
Бойовий шлях Василя Яковича Купцова почався з 1941 року в закавказькому воєнному окрузі сапером 13-го відділу інженерного полку.
· 1942 рік місто Сухумі, Абхазька АССР, курсант піхотного училища.
· 1943 рік Закавказький фронт, зам. командира роти 529-го стрілкового полку 216 стрілкової дивізії 47-ї армії.
Одного разу перед його бійцями було поставлене завдання : взяти станцію Афінську і протриматися там до підходу основних сил Радянської армії. Завдання не з легких, адже на станції була велика кількість фашистів. Та командир не розгубився. Він обдумано провів операцію. Станція була взята. В цьому нерівному бою Василь Якович був важко поранений та не лишив поле бою. Коли підійшли сили, його було відправлено в госпіталь. За успішне проведення цієї операції. Василь Якович Купцов був представлений до нагороди. Та нагорода його знайшла більш як через 20 років.
Кожен рік біля пам’ятника солдата і обеліска збираються односельчани, щоб вшанувати пам'ять загиблим воїнам.
